Рубіж Мужності 1943

 

 

Стаття присвячена 66-річчю визволення Києва і Житомирщини від гітлерівських загарбників. В статті роз-повідається про Рубіж Мужності на території Житомирської області, на якому війська 1-го Українського фронту в запеклих боях у листопаді 1943р. зупинили контрнаступ гітлерівських військ, які намагалися скинути радянські війська з плацдарму на правому березі Дніпра і знову захопити Київ. З Рубіжа Мужності у грудні

1943р. знову розпочався наступ військ 1-го Українського фронту, відомий під назвою Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, в результаті якої були визволені Житомир та майже вся Житомирськаобласть.
Багато років вже минуло з того часу, як на просторах Житомирщини, на підступах до столиці України міста Києва точилися запеклі кровопролитні бої військ 1-го Українського фронту з військами гітлерівських загарбників. Обсипались, заросли травою, кущами окопи, траншеї, вогневі позиції, навколо буяє зелень, коло-сяться поля. Минула війна вже стала історією. Не віриться, що в цих мальовничих благодатних місцях на Поліссі смерть безжалісно косила людей.
І хоч пройшло вже більше півстоліття, в пам’яті учасників тих боїв, очевидців запеклих поєдинків, в пам’яті їх нащадків навічно залишиться безсмертний подвиг воїнів-визволителів України від гітлерівських загарбників, від фашистів.
Чому ж такий запеклий характер носили бої на Житомирському напрямку? Пригадаємо події того часу.
Після форсування Дніпра і визволення Києва стомлені безперервними боями на Лівобережжі і в боях за Київ війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала Ватутіна продовжували наступальні бої за роз-ширення плацдарму на правому березі Дніпра. 8 листопада були визволені від ворога Васильків і Фастів, а 13 листопада Житомир .
Та ворог не хотів втрачати Київ. Щоб зрозуміти поведінку Гітлера і командування вермахту, поглянемо на карту Правобережжя України. Після визволення Києва перед військами 1-го Українського фронту відкривався сприятливий оперативний простір для ведення бойових дій. До західних кордонів України після Дніпра більше не було великих природних перешкод. З Києва на захід проходили дві залізничні магістралі : Київ-Фастів-Козятин-Шепетівка-Львів і Київ-Коростень-Сарни-Ковель, по яких можна було оперативно постачати частини діючої армії технікою, боєприпасами і особовим складом. Гітлер прекрасно розумів, що цим самим відкрива¬ється прямий шлях до кордонів рейха.
Розуміючи це, Гітлер вирішив завдати по військам 1-го Українського фронту нищівний удар з району Жи-томира, розгорнути контрнаступ на Київському напрямку, в результаті якого скинути війська 1-го Українського фронту з плацдарму на Правобережжі і знову захопити Київ.
З цією метою в районі Житомира гітлерівським командуванням було створено потужне угрупування з 30 дивізій, до складу якого входило 8 танкових і одна моторизована дивізії, в тому числі танкові дивізії СС "Адольф Гітлер", "Рейх" і моторизована бригада СС "Лангермарк", 506-й і 509-й важкі танкові батальйони, 202-й, 239-й, 249-й, 261-й, 276-й і 280-й дивізіони штурмових гармат. В складі угрупування була велика кількість артилерійських, інженерних та інших частин. В угрупуванні була зосереджена третина всіх танкових дивізій, діючих на радянсько-німецькому фронті.
Цими силами гітлерівському командуванню вдалося потіснити війська 1-го Українського фронту. Ворог знову оволодів Житомиром, Коростенем, Коростишевом і рядом інших населених пунктів. За подіями під Житомиром уважно стежили і наші союзники . При першій зустрічі Черчілля, Рузвельта і Сталіна на Тегерансь-кій конференції 28 листопада 1943 р. Черчілль запитав Сталіна: "А що, радянські війська залишили Житомир?". Сталін відповів , що , на жаль, це так, але Гітлеру не вдасться здійснити свої плани. Зрозуміло, що союзники пов’язували відкриття другого фронту з обставинами на радянсько-німецькому фронті.
Щоб допомогти 1-му Українському фронту, Ставка Верховного Головнокомандування передала в його роз-порядження 18-ту армію під командуванням генерал-полковника К.М.Леселідзе, 1-у танкову армію під коман-дуванням генерал-лейтенанта танкових військ М.Ю.Катукова, а також 4-й гвардійський і 25-й танкові корпуси та ряд інших з’єднань.

Станом на 24 листопада 1943 р. до складу 1-го Українського фронту входили 13-а, 60-а, 1-а гвардійська, 18-а, 38-а і 40-а загальновійськові , 1-а і 3-я гвардійська танкові і 2-га повітряна армія.
В запеклих боях ворог був зупинений на рубежі Овруч-Чоповичі-Радомишль-Брусилів-Корнин-Попільня. З 24 листопада протягом місяця на цьому рубежі тривали жорстокі бої. Радянські війська мужньо стримували натиск ворога, вимотуючи його сили. За повідомленнями Радінформбюро радянські війська щодоби в різних місцях фронту виводили з ладу від 20 до 70 танків .Один з німецьких генералів , який був учасником бойових дій на Житомирщині, розповідав, що бої в районі Брусилова і Корнина нагадували йому бої на Курській дузі. Кидаючи в окремі дні проти радянських військ по 300-400 танків, німецьке командування не змогло одержати бажаних результатів.
Радянські воїни мужньо стримували натиск ворога, проявляли масовий героїзм, прикриваючи підступи до Києва. Ось кілька прикладів.
Для підтримки стрілецьких підрозділів на одній з дільниць фронту під Малином була направлена танкова рота гвардійців-кантемирівців . В складі роти був екіпаж танка Т-34, яким командував 19-річний молодший лейтенант Василь Єрмолаєв. Водієм-механіком танка був досвідчений танкіст Андрій Тимофєєв, а заряджаю-чим – недавно прибулий рядовий Сорокін. В ніч на 7 грудня 1943 р. танкова рота була висунута в район сіл Ду-бовець-Заньки.
...Під селом Заньки, на полі, де недавно йшов запеклий бій, командир танкового батальйону наказав Єрмо-лаєву: "Тут зробите засідку. Не виключено, що тут знову з’являться ворожі танки. Село захищати до останньої краплі крові. Назад ні кроку !".
Коли комбат пішов, Єрмолаєв сказав екіпажу: "Будемо окопуватись. Вириємо два –три укриття. Засічуть нас німці на одному місці, перемістимось на друге."
Вночі не спали. Чергували біля танка по черзі. Раптом у темряві почувся голос Тимофєєва :"Чую гуркіт моторів! Фашисти сунуть!". Екіпаж зайняв бойові місця. Незабаром на шляху до села з’явились ворожі важкі танки. Промінь світла головної машини шастав околицею притихлого села. Коли танки підійшли на відстань 400-500 кроків, Єрмолаєв натиснув педаль спуску. Головний танк німців здригнувся і завмер на місці. Промінь світла погас і одразу ж над машиною спалахнуло полум’я. Танкісти-кантемирівці побачили в цей час ще три силуети ворожих танків.
Черговий снаряд Єрмолаєва підпалив і другий танк. Як тільки один із двох "тигрів", що залишилися в дії, розвернувся для атаки, Єрмолаєв послав йому в борт підкаліберний снаряд. Від влучного попадання спалахнув і третій ворожий танк.
Та ось з’явився четвертий гітлерівський танк. У пітьмі зимової ночі тридцятьчетвірка прилаштувалася "тиг-ру" у хвіст. Один за одним гримнуло кілька пострілів і спалахнув четвертий ворожий танк.
Наступив ранок 7 грудня 1943 р. Екіпаж гвардійської тридцятьчетвірки раптом помітив, що на них суне ще три "тигри" з автоматниками на броні.
Єрмолаєв зловив у прицілі головний ворожий танк, і, коли той підійшов зовсім близько, вдарив по ньому підкаліберним снарядом. Ворожий танк запалав. Два задні танки розвернулись і пішли у різні боки. І тут заря-джаючий рядовий Сорокін доповів: "Товаришу командир! Останній бронебійний снаряд! Залишились лише осколкові!".
"Один бронебійний снаряд, а танків два, - подумав Єрмолаєв. - Невже гітлерівцям удасться прорватися в бойові порядки нашої піхоти?"
І тут один із гітлерівських танків круто розвернувся, підставивши свій борт тридцятьчетвірці. В цей момент Єрмолаєв випустив по ньому осатаній снаряд. "Тигр" наче спіткнувся. Вогняні струмені побігли по його борту.
У ту ж хвилину останній ворожий танк кілька разів ударив по тридцятьчетвірці. Танк спалахнув. "Тигр" роз-вернувся і, вважаючи себе переможцем, рушив у с.Заньки, де окопалась наша піхота. Тридцятьчетвірка палала, але з танка ніхто не виходив.
"Йдемо на таран!" - скомандував Єрмолаєв. Виконуючи команду, механік-водій кинувся наздоганяти "тиг-ра". Жителі села Заньки бачили, як скорочувалась відстань між ворожим "тигром" і палаючою тридцятьчетвір-кою. Хвилина-друга – і ось палаючий танк на великій швидкості врізається в "тигра". Скрегіт металу сколихнув повітря, почувся величезної сили вибух. Над "тигром" і над полем піднявся у небо стовп чорного диму...
Так ціною своїх життів екіпаж кантемирівців виконав бойовий наказ.
За проявлений героїзм у бою біля с.Заньки Єрмолаєв і Тимофєєв були посмертно удостоєні звання Героя Ра-дянського Союзу, а рядовий Сорокін відзначений орденом Вітчизняної війни.
У той же період при відбитті контрудару гітлерівців героїчний подвиг здійснив навідник протитанкової гар-мати 248-ї окремої курсантської стрілецької бригади 60-Ї армії молодший сержант І.О.Козак.
Бригада на початку грудня 1943 р. тримала оборону в районі с.Фасової, що під Коростенем, прикриваючи шосе і залізницю Житомир-Коростень.
6 грудня, намагаючись осідлати шосе і залізницю й прорватися через переїзд поблизу села Фасова на шлях, що веде на Потіївку і Радомишль, щоб вийти в тил радянським військам на Житомирському напрямку, ворог кинув на позиції бригади велику кількість танків і піхоти.
Розгорнувся запеклий бій. Гармата, яку обслуговував Козак, прикривала підступи до переїзду на залізниці. Коли перед гарматою з’явився головний танк "тигр", Козак підпустив його на близьку відстань і зробив навод¬ку. З першого ж пострілу "тигр" був підбитий. У ту ж мить поблизу гармати, підставляючи борт, з’явився дру¬гий "тигр". За наводкою Козака він також був підбитий.

У ході бою з обслуги гармати залишився в живих лише І.О.Козак. А на переїзд один за одним сунули гітле-рівські танки.
Та воїн не розгубився. Він один продовжував вести бій. Після другого "тигра" був підбитий третій, четвер-тий, п’ятий, шостий, сьомий... Поле бою було заставлене підбитими ворожими танками.
Та ось у поєдинку з восьмим сталося непоправне: Іван Козак був смертельно поранений. Мужній артилерист помер в медсанбаті. Його поховали в с.Гута Потіївська Радомишльського району.
За проявлену відвагу і велику бойову майстерність Івану Омеляновичу Козаку було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Наведені приклади не поодинокі. Під Брусиловом високу бойову виучку, мужність і стійкість проявили на-відник протитанкових гармат 2-ї батареї 1010-го артилерійського полку 241-ї стрілецької дивізії молодші сер-жанти Леонід Попов і Іван Пореченков. У поєдинку з ворожими танками вони вивели з ладу по 6 бойових ма-шин. За проявлену мужність і бойову майстерність Леоніду Іллічу Попову та Івану Никандровичу Пореченкову посмертно присвоєні звання героя Радянського Союзу.
При відбитті контрударів гітлерівських військ на Київському напрямку у листопаді-грудні 1943 р. відзначи-лися також радист-кулеметник танка 332-го танкового батальйону 52-ї гвардійської танкової бригади 3–ї гвар-дійської танкової армії гвардії молодший сержант Віктор Олександрович Вересков, командир 69-ї механізова-ної бригади 9-го механізованого корпусу 3-ї гвардійської танкової армії Левон Хінганосович Дарбінян, коман-дир винищувально-протитанкової артилерійської батареї 20-ї мотострілецької бригади 25-го танкового корпусу старший лейтенант Олександр Петрович Єгоров, командир роти 1318-го стрілецького полку 163-ї Роменсько-Київської стрілецької дивізії лейтенант Микола Гаврилович Калюжний, дивізійний інженер 70-ї гвардійської ордена Леніна, двічі Червонопрапорної стрілецької дивізії 13-ї армії гвардії майор Андрій Васильович Косарєв, командир танкового взводу 56-ї гвардійської танкової бригади 3-ї гвардійської танкової армії гвардії лейтенант Микита Кононович Кругликов, командир гармати артилерійського дивізіону 71-ї механізованої бригади 9-го механізованого корпусу 3-ї гвардійської танкової армії сержант Анатолій Романович Обуховський, командир батальйону 70-ї гвардійської стрілецької дивізії гвардії капітан Григорій Васильович Толкачов, командир про¬титанкової гармати 7-го гвардійського кавалерійського полку 2-ї гвардійської Червонопрапорної кавалерійської дивізії 1-го гвардійського Житомирського кавалерійського корпусу 60-ї армії гвардії старший сержант Павло Васильович Хмельов та багато інших. Всі вони були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Рубіж Мужності був тим рубежем, з якого 24 грудня 1943 р. розпочалася Житомирсько-Бердичівська насту-пальна операція 1-го Українського фронту, яка тривала до березня 1944 р.
Розгорнувши наступ, радянські війська 28 грудня визволили від ворога Коростишів і Козятин, 29 грудня Ко-ростень, 31 грудня Житомир, 5 січня 1944 р. Бердичів. Плацдарм на правому березі Дніпра було розширено до 400 км по фронту і до 250 км в глибину. В ході наступальної операції були визволені Житомирська область, частково Рівненська і Вінницька області.
У здійсненні Житомирсько-Бердичівської наступальної операції спільно з військами 1-го Українського фро-нту активно діяли партизанські з’єднання О.М.Сабурова і С.Ф.Малікова. Партизани тримали під своїм контро-лем всі залізниці в районі бойових дій.
У ході двомісячних боїв на території Житомирщини було знищено понад 200 тисяч гітлерівських солдат і офіцерів, біля 2000 танків і самохідних гармат та багато іншої техніки.
За мужність і відвагу, проявлені у боях на Житомирщині 45 воїнів Радянської Армії і партизанських з’єднань були удостоєні звання Героя Радянського Союзу , тисячі воїнів відзначені орденами і медалями, 19 з’єднань і військових частин нагороджені орденами, а 60 корпусів, дивізій, бригад, полків і окремих батальйо¬нів удостоєнні найменувань "Житомирських", "Коростенських", "Овруцьких", "Новоград-Волинських" і "Бер-дичівських".
У боях на Житомирщині в листопаді-грудні 1943 р. загинули тисячі радянських воїнів різних національнос-тей. В цьому неважко переконатися, якщо почитати викарбувані прізвища загиблих на пам’ятниках, обелісках та надмогильних плитах.
З метою увічнення пам’яті про славні ратні діла військ 1-го Українського фронту, які на території Житомир-ської області у листопаді-грудні 1943 р. зірвали плани гітлерівського командування по повторному захопленню Києва, рішенням Житомирської обласної Ради рубіж Овруч-Чоповичі-Малин-Радомишль-Брусилів-Корнин-Попільня офіційно прийнято називати Рубежем Мужності. Тут, на місцях колишніх боїв, встановлено пам’ятники, обеліски, меморіальні дошки, які увічнюють подвиги радянських воїнів і військових частин у боях на Рубежі Мужності. Ведеться пошукова робота.
Перемога під Києвом у грудні 1943 р. повинна шануватись і зберігатися в пам’яті народу як і перемоги ко-зацтва у визвольній війні українського народу 1648-54 рр. під жовтими Водами, під Корсунем, під Пилявцями і в інших місцях під проводом Богдана Хмельницького, бо вона знаменує собою важливий крок на шляху до пе-реможного завершення війни з фашистською Німеччиною, яка прагнула панувати над світом.

0.0. Ремезова, Г.О. Корбут, А.П. Вискушенко, В.А. Павловський, О.П. Ремезов.