Про кмітливість, уважність до довкілля, про буйний політ фантазії наших предків-осівчан багато можуть розповісти назви урочищ на околицях нашого села. Як і у випадку із назвами вулиць почнімо розгляд осівецьких урочищ зі сходу за колообігом Сонця. Отже, на стику осівецьких, висицьких, містецьких та костовецьких полів за кілька кілометрів від Осівець знаходиться балка, що носить назву Лушпина. Можливо, назва її походить від подібності тієї балки до лушпини горіха. Очевидно далеке розташування від сіл того урочища визначило і його рослинність: там є популяції деяких рідкісних рослин -Божих слізок, солодки голої, смілки, золототисячника та ін. Там же в 50-х роках минулого століття можна було зустріти великих птахів-дрохв, там же можна було натрапити на лисячі та вовчі нори. Вовків ще в перші післявоєнні роки водилося в наших краях предостатньо - ці хижаки постійно нищили ночами колгоспних коней. Із висицьких полів брав початок офисок, що протікав через Лушпину і майже на межі між осівецькими та костовецькими лугами впадав у Щенківку. Місцевість на перетині того офиска із дорогою на Костовці осівчани називали Бродок.
Ближче до Осівець було урочище, яке називалось Копанки, а ще ближче урочище носило назву Бризінська долина. З останньою назвою пов'язані давні історичні події, що відносяться до часів польських повстань проти Росії у середині XIX століття. В одному із таких повстань брав участь і власник Осівець Крижановський і після придушення того повстання Крижановського судили. Одним зі свідків у справі Крижановського виступав осівчанин Бризінський. За важливі показання проти Крижановського Бризінському було запропоновано вибрати собі винагороду. У ті часи найбільшою цінністю була орна земля, тому не дивно, що Бризінський саме й попросив виділити йому землю, причім у центрі панських земель, себто у тій долині, яку згодом народ "охрестив" за прізвищем нового власника. Про це розповідали мені колись старі люди, зокрема й нащадок отого практичного Бризінського Сава Бризінський.
Якраз напроти згаданого урочища над Щенківкою височить підвищення, назва якому Ковтунова гора. У Осівцях було колись кілька сімей із вуличним прізвиськом Ковтун, очевидно від того прізвиська і постала назва урочища. Ближче до села по один бік із Ковтуновою горою від річки є горбочок, який носив назву Баньчин горбок. Назва ця має, очевидно, ту ж природу, що й Ковтунова гора - у селі було вуличне прізвисько Банька. Нині на тому горбочку водогінна будівля. Недалеко від того горбка із землі било джерело, яке називали Ралова копанка. Як розповідали Секлита і ВасилинаОнищенки, які народилися відповідно у 1911 і 1910 роках, вода із Ралової копанки була лікувальною - дехто із осівчан виліковував нею хворі шлунки.
За брусилівською дорогою лежить урочище, через яке протікає річечка Батиївка. Те урочище осівчани завжди називали Гай. Щодо річечки Батиївки, то її назву дослідники пов'язують із монгольським ханом Батиєм, який у 1239 році оточив Брусилів, але його не взяв. Під самим Брусиловом, над дорогою із Осівець, височать дві могили, які завжди називалися Батиєві кургани. Там, за переказами, тліють кістки монголів. А за дорогою із Осівець на Озеряни простягається урочище Широкий берег. У осівчан існувало давнє повір'я, що коли на тому березі прикласти вухо до землі, то можна почути, як під землею гудуть дзвони храму, колись запалого під землю у цьому місці. Такі повір'я існують у багатьох селах по всій Україні, а дехто із українських дослідників пов'язує те із нашою предковічною сонцепоклонницькою вірою. Коли тисячу років тому на українських землях силою насаджували чужу християнську релігію, то все пов'язане із сонцепоклонництвом, жорстоко винищувалося. І сонцепоклонницькі святилища-храми, які були розташовані у гаях, біля води на штучних насипах, руйнувалися, а насипи розкопувалися. Очевидно, це спричинилося до появи легенд про запалі в землю храми. Можемо, отже, припустити, що й на нашому Широкому березі тисячу років тому могло стояти сонцепоклонницьке святилище.
Недалеко від Широкого берега, десь на Лисій горі чи під нею, певно у давнину було поселення - там досить часто трапляються знаряддя людей ще кам'яного і залізного віків. Осівчанин Григорій Губерначук назбирав там чималу колекцію таких знарядь. Під Лисою горою простягався ліс. Тут же було й урочище Чагарі. За Лисою горою у бік Кочерова було урочище із назвою Гребельки. Люди довоєнного покоління згадували, що в тій місцевості було кілька хат, у яких доживало віку кілька престарих людей. Там же були й невеличкі водойми, перегачені греблями, від чого, певно, й виникла назва -Гребельки. А за документами XVIII століття десь у цьому місці мусив бути двір управителя хуторами й лісами київського Братського монастиря. Тому монастирю належало багато земель тодішнього Радомишльського повіту Київської губернії.
Ще одна помітна місцина на осівецьких полях під Лисою горою -це водойма, яку осівчани називають Кругле озеро. А по дорозі на автотрасу лежить урочище, яке наші дотепні предки найменували Забара. Таку цікаву назву старі люди пояснювали тим, що на тому болотистому місці стояла колись корчма осівецького єврея Лейби Макарівського. Там же, як говорено вище, колись пролягав чумацький шлях і чумаки частенько "забарялися" за чаркою горілки у корчмі коло того урочища. Таку ж дотепність проявили осівчани і стосовно назви урочища, яке лежить ближче до Осівець - Вирвихвост. Поза сумнівом, назва походить від болотистої місцини на дорозі, із якої доводилось визволяти застряглі у грязюці коні та воли. Від Вирвихвоста у бік села ліворуч від дороги тягнеться долина, яка в народі так і називалась
Долинка. У ній же було урочище Жолоб, де був водопій. Ще в середині XIX століття те урочище привернуло увагу відомого українського краєзнавця і церковного діяча Леонтія Похилевича. Він, зокрема, засвідчив, що в Долинці "знаходиться дуже давня криниця в каплиці, обставленій іконами. В ній часто здійснюється врочисте освячення води при великому напливі довколишнього люду, який користується водою при недугах". Уже в наші часи про лікувальні властивості води із кринички на Долинці свідчили і згадані вище Василина та Секлита Онищенки.
Стосовно тієї кринички на Долинці привертає увагу прикметна деталь - вона була для осівчан священним об'єктом, недаремно ж над нею височіла капличка. Очевидно таке пошанування того водоймища традиційно тягнулося ще із дохристиянських, тобто сонцепоклонницьких, часів, коли наші пращури особливо пошановували Сонце, воду та ін. Тим Більше, що християнські священики так далеко від церкви воду не освячують, а до того ж рядом із осівецькою церквою на березі завжди була криничка для освячення води.
Усі розглянуті урочища та їхні назви свідчать про дуже давнє існування нашого села. Навіть наймолодша назва - Бризінська долина. як ми з'ясували, постала десь у середині XIX століття. Важливо, у документі 1864 року, який називається "План селянських польових угідь поселення Осівець", майже усі розглянуті нами урочища показані у їхніх географічних координатах і з їхніми перечисленими вище назвами. Ці назви зайвий раз свідчать, наскільки сталою системою є наша українська мова, наскільки міцна пам'ять поколінь нашого народу.
Ближче до Осівець було урочище, яке називалось Копанки, а ще ближче урочище носило назву Бризінська долина. З останньою назвою пов'язані давні історичні події, що відносяться до часів польських повстань проти Росії у середині XIX століття. В одному із таких повстань брав участь і власник Осівець Крижановський і після придушення того повстання Крижановського судили. Одним зі свідків у справі Крижановського виступав осівчанин Бризінський. За важливі показання проти Крижановського Бризінському було запропоновано вибрати собі винагороду. У ті часи найбільшою цінністю була орна земля, тому не дивно, що Бризінський саме й попросив виділити йому землю, причім у центрі панських земель, себто у тій долині, яку згодом народ "охрестив" за прізвищем нового власника. Про це розповідали мені колись старі люди, зокрема й нащадок отого практичного Бризінського Сава Бризінський.
Якраз напроти згаданого урочища над Щенківкою височить підвищення, назва якому Ковтунова гора. У Осівцях було колись кілька сімей із вуличним прізвиськом Ковтун, очевидно від того прізвиська і постала назва урочища. Ближче до села по один бік із Ковтуновою горою від річки є горбочок, який носив назву Баньчин горбок. Назва ця має, очевидно, ту ж природу, що й Ковтунова гора - у селі було вуличне прізвисько Банька. Нині на тому горбочку водогінна будівля. Недалеко від того горбка із землі било джерело, яке називали Ралова копанка. Як розповідали Секлита і ВасилинаОнищенки, які народилися відповідно у 1911 і 1910 роках, вода із Ралової копанки була лікувальною - дехто із осівчан виліковував нею хворі шлунки.
За брусилівською дорогою лежить урочище, через яке протікає річечка Батиївка. Те урочище осівчани завжди називали Гай. Щодо річечки Батиївки, то її назву дослідники пов'язують із монгольським ханом Батиєм, який у 1239 році оточив Брусилів, але його не взяв. Під самим Брусиловом, над дорогою із Осівець, височать дві могили, які завжди називалися Батиєві кургани. Там, за переказами, тліють кістки монголів. А за дорогою із Осівець на Озеряни простягається урочище Широкий берег. У осівчан існувало давнє повір'я, що коли на тому березі прикласти вухо до землі, то можна почути, як під землею гудуть дзвони храму, колись запалого під землю у цьому місці. Такі повір'я існують у багатьох селах по всій Україні, а дехто із українських дослідників пов'язує те із нашою предковічною сонцепоклонницькою вірою. Коли тисячу років тому на українських землях силою насаджували чужу християнську релігію, то все пов'язане із сонцепоклонництвом, жорстоко винищувалося. І сонцепоклонницькі святилища-храми, які були розташовані у гаях, біля води на штучних насипах, руйнувалися, а насипи розкопувалися. Очевидно, це спричинилося до появи легенд про запалі в землю храми. Можемо, отже, припустити, що й на нашому Широкому березі тисячу років тому могло стояти сонцепоклонницьке святилище.
Недалеко від Широкого берега, десь на Лисій горі чи під нею, певно у давнину було поселення - там досить часто трапляються знаряддя людей ще кам'яного і залізного віків. Осівчанин Григорій Губерначук назбирав там чималу колекцію таких знарядь. Під Лисою горою простягався ліс. Тут же було й урочище Чагарі. За Лисою горою у бік Кочерова було урочище із назвою Гребельки. Люди довоєнного покоління згадували, що в тій місцевості було кілька хат, у яких доживало віку кілька престарих людей. Там же були й невеличкі водойми, перегачені греблями, від чого, певно, й виникла назва -Гребельки. А за документами XVIII століття десь у цьому місці мусив бути двір управителя хуторами й лісами київського Братського монастиря. Тому монастирю належало багато земель тодішнього Радомишльського повіту Київської губернії.
Ще одна помітна місцина на осівецьких полях під Лисою горою -це водойма, яку осівчани називають Кругле озеро. А по дорозі на автотрасу лежить урочище, яке наші дотепні предки найменували Забара. Таку цікаву назву старі люди пояснювали тим, що на тому болотистому місці стояла колись корчма осівецького єврея Лейби Макарівського. Там же, як говорено вище, колись пролягав чумацький шлях і чумаки частенько "забарялися" за чаркою горілки у корчмі коло того урочища. Таку ж дотепність проявили осівчани і стосовно назви урочища, яке лежить ближче до Осівець - Вирвихвост. Поза сумнівом, назва походить від болотистої місцини на дорозі, із якої доводилось визволяти застряглі у грязюці коні та воли. Від Вирвихвоста у бік села ліворуч від дороги тягнеться долина, яка в народі так і називалась
Долинка. У ній же було урочище Жолоб, де був водопій. Ще в середині XIX століття те урочище привернуло увагу відомого українського краєзнавця і церковного діяча Леонтія Похилевича. Він, зокрема, засвідчив, що в Долинці "знаходиться дуже давня криниця в каплиці, обставленій іконами. В ній часто здійснюється врочисте освячення води при великому напливі довколишнього люду, який користується водою при недугах". Уже в наші часи про лікувальні властивості води із кринички на Долинці свідчили і згадані вище Василина та Секлита Онищенки.
Стосовно тієї кринички на Долинці привертає увагу прикметна деталь - вона була для осівчан священним об'єктом, недаремно ж над нею височіла капличка. Очевидно таке пошанування того водоймища традиційно тягнулося ще із дохристиянських, тобто сонцепоклонницьких, часів, коли наші пращури особливо пошановували Сонце, воду та ін. Тим Більше, що християнські священики так далеко від церкви воду не освячують, а до того ж рядом із осівецькою церквою на березі завжди була криничка для освячення води.
Усі розглянуті урочища та їхні назви свідчать про дуже давнє існування нашого села. Навіть наймолодша назва - Бризінська долина. як ми з'ясували, постала десь у середині XIX століття. Важливо, у документі 1864 року, який називається "План селянських польових угідь поселення Осівець", майже усі розглянуті нами урочища показані у їхніх географічних координатах і з їхніми перечисленими вище назвами. Ці назви зайвий раз свідчать, наскільки сталою системою є наша українська мова, наскільки міцна пам'ять поколінь нашого народу.
Григорій Губерначук
Комментариев нет:
Отправить комментарий