Через Осівці протікає річечка чи, як у нас кажуть хвоса, тобто щось менше за річку. Осівчани називають свою річечку Щенківка. Про свою річечку осівчани навіть мали пісню: "Ой за річкою, За Щенківкою
Там гуляли кавалери з мандалінкою". У документах XVII - XVIII століть наша річечка фігурує під назвою Щенснівка. У тих же документах згадується і село у наших краях із варіантами назви Щенснівка/Щениківка. Тоді ж згадується і власник сусіднього села Кочур (тепер Кочерів) із прізвищем Щенський-Чацький. Зрозуміло, що назва річки, назва села і прізвища мають спільний мовний корінь. Цей же корінь щен- маємо у назві села Щенієв Черняхівського району. Та й недалеке від нас село Грубське колись мало назву Щенієв. Що за тим коренем стоїть, який його зміст - те ще потрібно досліджувати.
До 60-70 років минулого століття наша річечка Щенківка зберігала свій природній первозданний вигляд. її води сягали, як це буває в природних водоймах, майже до рівня берега - дитина сяде на берег, опустить ноги і хлюпається у воді. Щоліта підлітки робили на річечці кілька гаток, розширюючи і поглиблюючи плесо і купалися та вимочували полотно для вибілювання тут же на березі. Подалі від села на берегах Щенківки водилися чайки і дикі качки, випасалися табуни дрохв.
Рівненькі, хоч яйце покоти, луги довкола Щенківки з їхніми буйними травами давали щороку осівчанам до двох десятків скирт запашного сіна для худоби. На берегах красуні Щенківки усе живе пило, кормилося, милося, купалося. І так повинно було бути б на віки вічні. Але те було б, якби ми, українці, були господарями на своїй предковічній землі, а не попихачами у російсько-більшовицького режиму. Саме той чужинський ворожий нам режим, висмоктуючи останні соки із України, кинув неситим оком і на українські луги та болітця - захотілось московським ненажерам збільшити валовий збір хліба за рахунок осушення українських лугів та вирубування українських колгоспних садів. На початку 60-х років минулого століття комуністичний режим московсько-совіцької імперії кинув клич-вимогу: "Дайош українській міліард пудов хлєба!" І вірнопіддані Москві комуністичні керманичі України дали команду обезводнити українські луги, викорчувати колгоспні сади, а звільнені площі засіяти зерновими.
Отак чудовисько під назвою Мінводгосп загнало на той світ красуню Щенківку, перетворило на чорториї тисячі гектарів осівецьких лугів. У басейні Щенківки наслані меліоратори із потужною технікою викорчували віковічні верби і вільхи, прорили рядом із природнім руслом глибоку канаву, а природне русло засипали. І всі осівецькі луги були вздовж і впоперек поглумлені глибочезними канавами. Тодішній голова колгоспу кинувся у Житомир в обком комуністичної партії із благанням припинити глум, але йому відрізали: "Клади на стіл партбілет!" У тодішні часи виключення із компартії дорівнювало втраті роботи і взагалі спокою.
Така ж доля, як і осівецьких лугів та Щенківки, спіткала й тисячі українських берегових угідь і річок. За публікаціями у пресі кінця 80-х років, коли почалася так звана горбачовська перебудова і гласність, за часи панування російсько-комуністичного режиму в Україні було вбито на смерть 20 тисяч річок, зіпсовано понад 60 відсотків українських чорноземів. Це тільки якась дещиця тих збитків, які поніс український народ як народ підневільний, колоніальний, бездержавницький на "нашій не своїй землі". Землі, де всім розпоряджався московський наброда і підлеглий йому український холуй, які буцім-то будували комунізм, а насправді розбудовували російську імперію. І тепер, коли ми маємо власну, хоч іще не зовсім окріплу, державу, коли самі можемо обирати собі владу, а не чекати, якого урку поставить нам Москва, чи вистачить у нас сил і колективного розуму, аби зробити вирішальні кроки задля того, щоб стати господарями своєї предковічної землі, своєї долі, зажити вільно і багато, як більшість європейських народів?
Там гуляли кавалери з мандалінкою". У документах XVII - XVIII століть наша річечка фігурує під назвою Щенснівка. У тих же документах згадується і село у наших краях із варіантами назви Щенснівка/Щениківка. Тоді ж згадується і власник сусіднього села Кочур (тепер Кочерів) із прізвищем Щенський-Чацький. Зрозуміло, що назва річки, назва села і прізвища мають спільний мовний корінь. Цей же корінь щен- маємо у назві села Щенієв Черняхівського району. Та й недалеке від нас село Грубське колись мало назву Щенієв. Що за тим коренем стоїть, який його зміст - те ще потрібно досліджувати.
До 60-70 років минулого століття наша річечка Щенківка зберігала свій природній первозданний вигляд. її води сягали, як це буває в природних водоймах, майже до рівня берега - дитина сяде на берег, опустить ноги і хлюпається у воді. Щоліта підлітки робили на річечці кілька гаток, розширюючи і поглиблюючи плесо і купалися та вимочували полотно для вибілювання тут же на березі. Подалі від села на берегах Щенківки водилися чайки і дикі качки, випасалися табуни дрохв.
Рівненькі, хоч яйце покоти, луги довкола Щенківки з їхніми буйними травами давали щороку осівчанам до двох десятків скирт запашного сіна для худоби. На берегах красуні Щенківки усе живе пило, кормилося, милося, купалося. І так повинно було бути б на віки вічні. Але те було б, якби ми, українці, були господарями на своїй предковічній землі, а не попихачами у російсько-більшовицького режиму. Саме той чужинський ворожий нам режим, висмоктуючи останні соки із України, кинув неситим оком і на українські луги та болітця - захотілось московським ненажерам збільшити валовий збір хліба за рахунок осушення українських лугів та вирубування українських колгоспних садів. На початку 60-х років минулого століття комуністичний режим московсько-совіцької імперії кинув клич-вимогу: "Дайош українській міліард пудов хлєба!" І вірнопіддані Москві комуністичні керманичі України дали команду обезводнити українські луги, викорчувати колгоспні сади, а звільнені площі засіяти зерновими.
Отак чудовисько під назвою Мінводгосп загнало на той світ красуню Щенківку, перетворило на чорториї тисячі гектарів осівецьких лугів. У басейні Щенківки наслані меліоратори із потужною технікою викорчували віковічні верби і вільхи, прорили рядом із природнім руслом глибоку канаву, а природне русло засипали. І всі осівецькі луги були вздовж і впоперек поглумлені глибочезними канавами. Тодішній голова колгоспу кинувся у Житомир в обком комуністичної партії із благанням припинити глум, але йому відрізали: "Клади на стіл партбілет!" У тодішні часи виключення із компартії дорівнювало втраті роботи і взагалі спокою.
Така ж доля, як і осівецьких лугів та Щенківки, спіткала й тисячі українських берегових угідь і річок. За публікаціями у пресі кінця 80-х років, коли почалася так звана горбачовська перебудова і гласність, за часи панування російсько-комуністичного режиму в Україні було вбито на смерть 20 тисяч річок, зіпсовано понад 60 відсотків українських чорноземів. Це тільки якась дещиця тих збитків, які поніс український народ як народ підневільний, колоніальний, бездержавницький на "нашій не своїй землі". Землі, де всім розпоряджався московський наброда і підлеглий йому український холуй, які буцім-то будували комунізм, а насправді розбудовували російську імперію. І тепер, коли ми маємо власну, хоч іще не зовсім окріплу, державу, коли самі можемо обирати собі владу, а не чекати, якого урку поставить нам Москва, чи вистачить у нас сил і колективного розуму, аби зробити вирішальні кроки задля того, щоб стати господарями своєї предковічної землі, своєї долі, зажити вільно і багато, як більшість європейських народів?
Григорій Губерначук
Комментариев нет:
Отправить комментарий